Цей випуск про те одне, з попереднього випуску – Фенстерчіно. Так, ви знаєте вже, що Фенстерчіно – це кавовий напій, за співвідношенням кави і молока – посередині між макʼято і капучіно, який ми подаємо у вафельному ріжку, вкритого якісним бельгійським шоколадом. Про те, як ми отримали його в меню, прочитайте ось цей випуск. До речі, там я обіцяв розповісти про його долю в наступних випусках. Так ось – це він і є, цей наступний. Просто трохи затягнулось.
Фенстерчіно первинно було долучено до нашого меню за однієї єдиної підстави – для того, аби привернути увагу. Не більше і не менше. Тобто це – моя відповідь на питання: чому люди, які йдуть повз кавʼярню, мають обрати саме її, для того, аби зайти і спробувати каву. Я так бачив для себе “магніт уваги”. Я не розраховував, що я буду продавати Фенстерчіно багато і це буде головний продукт. Ні. Це мала бути лише картинка. Зацікавило, підійшов, взяв свою звичну каву і пішов далі, насолоджуючись смаком і мріючи повернутись. Такий був сценарій. Але щось пішло по іншому, ніж гадалось.
Дозволю собі трохи зануритись в історію. Отже, на самому початку проекту я зрозумів – потрібно Фенстерчіно. Знайшов його. Отримав його на склад. Провів експерименти – все ок, все працює. Надрукував в меню: Fensterccino – €4.50 (тоді він називався по іншому, але назву довелось міняти, у звʼязку із патентною суперечкою з одним з продуктових гігантів). Все. Справді – все. Нічого не відбувається. Я продаю 2-3 Фенстерчіно на день. Це ніщо інше, ніж – фіаско. Таке італійське слово.
І от я собі думаю: “ну от що таке? Що ж відбувається? У мене крута кава, яку подають в крутому ріжку – але це нікого не цікавить!”. І тут я опритомнів. Ну дійсно – як люди, що йдуть повз, здогадаються, що у мене є таке диво? Відповідь проста – за назвою в меню точно ніхто нічого не здогадається. Якби я написав: “горілка безкоштовно”, то певно, це б спрацювало, а от Fensterccino – ні. І тут я, десь через пару місяців, усвідомлюю це, прошу свою знайому із сусіднього магазину попозувати, кладу їй в руку наш Фенстерчіно, з латеартом, роблю фотку, друкую її на пластику (розміром десь 40 на 40 см), вішаю фотку біля меню, де вона і провесіла кілька років і…. Справа пішла! Ура! Тепер я продава не 2-3, а 10-20 Фенстерчіно на день. Ну це вже майже в 10 разів більше.
Але і це не все. Десь за рік, літком, якийсь відомий інста-інфлюєнсер із Затоки побачив мою табличку з фоткою, на стіні, замовив Фенстерчіно, воно йому, сподіваюсь, сподобалось, і все. Так почалась весела частина історії Фенстеру. До нас почали заходити на каву сотні, тисячі туристів із Затоки. Це привернуло увагу інших інфлюєнсерів і справа пішла. З цього моменту, не одразу, звісно, з часом, але невпинно, почала збільшуватись кількість проданих Фенстерчіно вже до кількох сотень на день. Ура! Все спрацювало! Але чи так спрацювало, як я бажав?
І тепер про концепцію. Так, звісно, разом із Фенстерчіно збільшилась кількість продажів й інших продуктів: еспресо, капучіно і так далі. Але день за днем, спочатку Фенстерчіно обігнав всіх за виручкою, але згодом і за кількістю проданих одиниць, ставши безумовним лідером продажів наших продуктів. І це не зовсім те, як це бачилось від початку.
Тож виникла ситуація, коли додатковий продукт із “рекламного” став “головним”, прибутковим, бюджетоутворюючим, я би сказав. І це означає лише одне – стара концепція не виявилась тією, на яку я розраховував. Наші клієнти безжально її змінили. Ми Фенстерчіно-кавʼярня, в якій також є і звичайна (і все ще – спешіалті) кава. Тобто, сильна зміна акцента в звʼязці продукт – цільова група перебудувала і концепцію. І це означає, що для того, аби нова концепція працювала ефективно, потрібно змінити все, що її створює: робочі процеси, налаштування команди, машини, меню, комунікацію в соціальних медіа, словом – все. Але остаточне усвідомлення цього прийшла до мене лише зараз: в серпні 2025 року. Ні, звісно, я розумів і помічав, що наш рух відбувається зовсім не в той бік, куди було замислено, і я реагував на всі зміни відповідним чином, аби підсилювати ті процеси, які приводять нас до кращого результату, але я сприймав це як “тюнинг” існуючої концепції, а не її зміну.
На шляху до цього розуміння і усвідомлення, я наробив купу помилок, які коштували і до цих пір коштують силу силенну грошей. Наприклад: власне обсмажувальне і пакувальне виробництво. Це планувалось для того, аби глибоко і системно розвивати “спешіалті” каву. Але ми не пішли туди. Ми пішли до Фенстерчіно. Тому витрати, які коштували більше 300К Євро – були зайві. Туди ж витрати в розмірі приблизно біля 150К на переоблаштування і оренду приміщення для магазину кави і кавових машин. Деякі витрати потроху працюють на нас, наприклад обсмажування. Наша кава власної обсмажки, як “звичайна”, так і “спешіалті” – є найсмачнішими з тих, що я пив. Але це дуже дорогий і смачний бонус, без якого легко було обійтись. А деякі витрати довелось просто списати – це магазин, наприклад (на жаль, не лише він).
Разом з тим, ми перенесли виробництво ріжків до нас. Цей процес був сильно розтягнутий в часі, але він чіткий і однозначний. Отже. Раніше ми замовляли виготовлення наших конусів в компанії з Братислави, ми регулярно їздили до них і самі забирали свої конуси. Це було супер зручно. Ціна була абсолютно норм, як і якість. Нам не треба було піклуватись ні про що – лише платити і забирати. Але з часом ми зрозуміли, що ми не завжди можемо спрогнозувати кількість ріжків і подекуди вони у нас зберігались на складі довше, ніж планувалось, а подекуди нам терміново потрібно було значно більше ріжків, ніж було на складі. Крім того, наш виробник досить часто міняв шоколад, оскільки у нього були і власні потреби і ми були лише “додатком”, і це теж було не зовсім ок. Отже, ми порахували, що при такій кількості ріжків нам не лише комфортніше, але й вигідніше виробляти їх самим. Тож ми придбали шоколадну машину, навчились нею користуватись, знайшли постачальників шоколаду і, невкритих шоколадом, вафельних ріжків, і почали власне виробництво. Саме так. Вафлі ми поки що не печемо самі. Відповідь дуже проста – ціна закупівлі індустріальної вафлі в десятки разів нижча за ціну виробництва власної. Але ми на шляху до того аби одного дня виготовляти вафлі самотужки.
Йдучи за трендом замовлень в Фенстері, я зрозумів, що спешіалті еспресо замовляють 2-3 рази на день, а Фенстерчіно 200-300 разів. Тож вибір напрямку розвитку став очевидним. І якось настав той день, коли я зрозумів – Фенстер вже точно не той, яким я його придумав. Він – значно кращий і зараз потребує моєї уваги і часу значно більше, ніж під час початку проекту. Тепер моя робота – переосмислити все що було, є і спробувати спрогнозувати що буде далі. Що зробить Фенстер ще більш успішним і крутим. До речі, остання подія, яка розставила все на свої місця в моєму розуміння нової концепції Фенстеру стала подія, яка напряму із Фенстером ніяк не повʼязана і в звʼязку з чим у нас в меню зʼявились тістечка. І про це буде докладно, а поки що – далі про концепцію в наступному випуску.
Залишити відповідь