Це супер-велика і важлива тема, у якої купа сторін і нюансів. Дуже багато людей сприймають чайові не так, як це є насправді в сьогоденні. Те, що ми маємо на увазі під чайовими дуже сильно змінилось і тепер чайові мають дещо іншу функцію, ніж багато хто думає. І я вам про це розповім.
Що таке чайоні в наш час? Це дуже добре видно на прикладі США. Ні для кого не секрет, що “стандартними” в США є чайові в розмірі 20%. Мінімально – 15%, а “щедрі” – від 30%. Для мешканців Європи і деяких інших регіонів це – дуже багато і навіть неприйнятно. Чому це так там – трохи інша тема. Але для американців (крім обмеженої в деяких сенсах групки людей) – це абсолютно нормально.
Справа в тому, що індустрія складалась таким чином, що на “сервіс”, тобто офіціантів і суміжні професії, людей брали на мінімальну зарплату. Основна причина: ніби як некваліфікована робота, яку може робити будь-хто, тому й ціна така. Бажаючих багато, навчання “мінімальне” – це і формує “вартість” такої роботи. Але з часом, коли їжа і сервіс подобалась відвідувачам закладу, люди стали давати гроші додатково. Це і є “класична” форма чайових. Ну, ніби “дякую” в формі грошей. Так працює майже скрізь. І люди в цій професії почали старатись, робити сервіс краще, бо за це дають гроші і це одна із головних причин, чому загальний сервіс в США значно краще ніж будь де в світі.
Але підприємці побачили, що працівники сервісу стали додатково до зарплатні мати ще кошти, у вигляді чайових і “скористались” цим. Багато де, майже скрізь в тій чи іншій форм, в основному в чеках,і вказується, що 20% чайових – це звично і нормально (раніше було 5%, потім 10% і так далі, на це пішли роки). І клієнти стали платити цей “збір”. Хтось автоматично, хтось поміркувавши, а хтось, відкоришувавши розмір.
Тепер ми підходимо до головного. Звичайно, така, досить важка праця, не має оплачуватись “мінімально”, хоч вона і не вимагає кваліфікації в розумінні освіти. Будь яка людина має право на достойну платню. І більше того, знайти працівників на мінімалку на таку важку роботу з роками стає досить складно. Більше того, кожен бізнес хоче мати “налажних” працівників, які збільшують прибутки, а не зменшуюють їх, і такі працівники, звичайно, бажають платню більше, ніж мінімальну. І це факт, який я сам перевірив.
Тож підприємці індустрії гостинності “придумали” такий трюк, аби трохи зекономити на податках. Отже, маємо таку ситуацію, що в гастро і споріднених ринках зарплатня складається з двох частин: мінімалка і чайові. Тобто мінімалка – оподатковувана сума, а чайові, в силу своєї фінансової природи, не оподатковуються як у вигляді зарплатні (в деяких країнах), так і ПДВ (майже скрізь). Таким чином та частина зарплатні, яка відноситься до чайових, не несе або несе значно менше податкове навантаження, що може складати до 100% різниці.
Тобто, сплачуючи чайові в США, ви лише сплачуєте “чайову” частину зарплатні. І це, на мій погляд, обовʼязково. Хочете “віддячити” – сплатіть більше 20% чайових. В результаті всі у виграші – працівники отримають більш конкурентну зарплатню, а підприємець і споживач – сплатять менше податків.
Якщо уявити, що ніхто не сплатить чайових, то в цьому випадку для того, аби зарплатня була достойною і конкурентною, підприємець мав би підвищити її офіційно, що однозначно зробить відвідування ресторану значно дорожче. Теж офіційно.
Тож, чайові – це дозволений державою спосіб легальної податкової оптимізації зарплатного фонду. І якщо ви цього не розумієте, то ви, не сплачуючи чайові – недоплачуєте зарплатню людині, яка вас обслуговувала, бо, і тепер ви це знаєте точно, працівники сервісу офіційно отримують лише “мінімалку”.
І це питання не жадібності, нахабства чи ще чогось подібного. Це реально і тільки – питання сплати менших податків і для працівника, і для роботодавця, і для відвідувача.
Тепер щодо “щирості” чайових. Я, наприклад, сплачую їх завжди. Навіть якщо мені не сподобалось. Власне, ніхто і не обіцяв, що саме мені саме це має сподобатись. Крім того, я не знаю, що трапилось у офіціанта в приватному житті, тому я не можу його засуджувати за щось “не те”. Це не моє право і навіть не моє бажання. Тому, я сплачу завжди 20% або більше. Бо це лише зарплата і нічого більше.
Якщо я хочу “відзначити” офіціанта або заклад в цілому, я роблю кілька речей. По перше, я кажу словами свої враження працівникам закладу. Повірте, це їм теж дуже потрібно і дуже приємно. По друге – я поставлю якусь ревʼю куди їм треба. По третє, я дам більше 20% або навіть і 30% чайових (правда таке траплялось разів зо три, але що то були за рази), Ну і головне, найголовніше – я прийду знову.
Тепер про випадки, коли мені не сподобалось. Я роблю лише одну річ. Більше ніколи не відвідую цей заклад. Часто ділюсь негативним досвідом з друзями при зустрічі. Ставити негативний відгук в системах відгуків не варто, бо це все одно працює на рейтинг. Важлива не тільки оцінка, але й кількість відгуків. Тож ігнор – найкраще “покарання”.
І повірте, ці всі знаки “сподобалось” і “не сподобалось” працюють значно краще і ефективніше, ніж дати чи не дати чайові.
До речі, ще один цікавий факт. Коли я влаштовувся баристою в одну дуже відому мережу в Америці, в якості заробітньої платні пропонувалась та сама мінімалка і прогнозований середній розмір чайових. Схематично це виглядала так: мені пропонували $23.- на годину, які складались із $17.50 мінімалки і $5.50 прогнозованих чайових. Це була стартова зп для першої роботи.
В наступному випуску про чайові у Фенстері
А зараз послухайте пісеньку про чайові 🙂
Залишити відповідь